Продовольча безпека України

в умовах системних загроз і катаклізмів

1. Критерії оцінки продовольчої безпеки

Для початку дамо тлумачення цієї проблеми на прикладі роботи С. Бекенова "Критерії й оцінки продовольчої безпеки".

Стан продовольчої безпеки населення оцінюється широким спектром показників. Якщо на початковому етапі це були середньодушові доходи населення, перехідні залишки продовольчого зерна (спочатку на рівні 20%, а потім 16% від загального річного споживання), то тепер критерії розширилися і стали складнішими.

До сучасних критеріїв продбезпеки відносяться:

• частка витрат на продовольство в загальних витратах окремих груп населення,

• територіальна доступність продуктів (вимірюється шляхом порівняння рівня роздрібних цін на однакові товари в різних регіонах країни),

• рівень "зручності" продовольства (частка в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати і економлять час роботи в домашньому господарстві),

• ступінь "натуральності" і доброякісності продуктів,

• вплив якості продуктів на стан здоров'я і тривалість життя, у тому числі продуктів, отриманих за допомогою методів генної інженерії та біотехнології.

В узагальненому вигляді оцінка стану продовольчої безпеки населення визначається:

• фізичної доступністю продовольства, під якою розуміється наявність продуктів харчування на всій території країни у будь-який момент і в необхідному асортименті;

• економічної доступністю продовольства, яка полягає в тому, що рівень доходів незалежно від соціального статусу і місця проживання громадянина дозволяє йому купувати продукти харчування, принаймні, на мінімальному рівні споживання;

• безпекою продовольства для споживачів, тобто можливістю запобігання виробництва, реалізації та споживання неякісних харчових продуктів, здатних завдати шкоди здоров'ю населення.

Продовольча безпека держави буде досягнута, якщо:

• населення країни забезпечено екологічно чистими, корисними для здоров'я продуктами харчування вітчизняного виробництва за науково обґрунтованих норм з урахуванням статі, віку, умов праці, природно-кліматичних умов і національних традицій;

• ціни на базові продукти харчування доступні всім громадянам, багатодітним сім'ям і пенсіонерам незалежно від національної приналежності та професії;

• створені стратегічні запаси продовольства на випадок стихійних лих, війни чи інших надзвичайних обставин. Цей запас дозволить уникнути голоду в країні при введенні нормованого розподілу продуктів протягом не менше п'яти років (У США і Швейцарії, наприклад, створений запас зерна і продовольства на цей термін. Як відомо, за порадою біблійного Йосипа в древньому Єгипті був створений запас продовольства, який дозволив уникнути голоду протягом семирічної засухи);

• агропромисловий комплекс, рибне і лісове господарство розвиваються стійко і мають резерви, що дозволяють нарощувати виробництво продовольства для збільшення запасів і на випадок надання продовольчої допомоги іншим країнам, яких спіткали стихійні лиха або війни;

• наука знаходиться на рівні найвищих світових досягнень і забезпечує всі сфери життєдіяльності новітніми зразками техніки, технологіями, підтримує і покращує генофонд тваринництва і рослинництва і дає достовірні прогнози розвитку суспільства на перспективу.

• природоохоронна і природовідновлювальна політика і практика забезпечують збереження і поліпшення середовища перебування.

Продовольча безпека буде досягнута частково, якщо:

• населення країни забезпечено продуктами харчування вітчизняного виробництва не менш ніж на 85% і ці продукти є екологічно чистими та корисними для здоров'я (цей норматив близький до прийнятого міжнародної продовольчої організацією (ФАО));

• ціни на ці продукти доступні основній масі трудового населення країни;

• стратегічні запаси продовольства обмежені і не забезпечують стабільне постачання населення у разі виникнення надзвичайних обставин;

• виробничі потужності дозволяють нарощувати випуск продовольства;

• науково-технічна база відстає від рівня вищих світових досягнень, але розвивається.

Продовольча безпека країни під загрозою, якщо:

• населення країни забезпечено екологічно чистими і корисними продуктами харчування вітчизняного виробництва до 60-80%;

• ціни на ці продукти основній масі населення не доступні;

• стратегічні запаси продовольства виснажені або відсутні;

• виробничі потужності не дозволяють нарощувати випуск продовольства.

В Японії з кінця 50-х років ХХ ст. використовують показник "самозабезпеченість продовольством". Її коефіцієнт був розрахований офіційної японської статистикою як відсоткове співвідношення між вартістю створеної і спожитої в країні продовольчої продукції.

Згодом з'явилися ще два методу підрахунку:

• на базі енергетичного змісту харчування населення (у цьому випадку за вихідну точку не береться вартість виробленої та спожитої продовольчої продукції, а кількість її калорій);

• на базі так званих первинних калорій (в цьому випадку спеціально враховується кількість калорій в кормах, необхідних для виробництва продукції тваринництва).

Після 1960р. коефіцієнт самозабезпеченості продуктами харчування знижувався: 1960 р. - 93%, 1965 р. – 88%, 1970 р. – 83%, 1975 р. - 79%.

За цим показником Японія значно відрізняється від ряду інших високорозвинених країн, особливо від держав-імпортерів продовольства, де він або відносно стабільний (Італія), або зростає (Англія, ФРН, Голландія).

З урахуванням наведених вище показників, пропонуємо доповнити список критеріїв оцінки продовольчої безпеки показником "коефіцієнт продовольчої залежності" К.

При його розрахунку рекомендується використовувати наступну формулу:

К = І/П,

де І - обсяг імпорту цієї продукції,

а П - обсяг потреби країни в даній продукції.

При цьому можуть бути виділені три рівня продовольчої залежності:

• якщо коефіцієнт продовольчої залежності знаходиться в межах від 0,1 до 0,2, то рівень продовольчої залежності безпечний;

• якщо коефіцієнт продовольчої залежності знаходиться в межах від 0,25 до 0,3, то рівень продовольчої залежності пропонується назвати пороговим;

• якщо коефіцієнт продовольчої залежності вище 0,5, то рівень залежності небезпечний.

Цей показник актуален для країн з перехідною економікою у зв'язку з тим, що імпортна експансія в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі призвела до витіснення з ринку власних виробників.

Так, за рахунок імпорту нині формується близько 40% продовольчих ресурсів Росії, а в Москві - 80%, в Казахстані - 35%, в Україні - 45% (і це в республіці, яка вважалася житницею колишнього СРСР).

У цих умовах основне завдання у вирішенні проблеми продовольчої безпеки - це стабілізація вітчизняного виробництва за умови державної підтримки.

Така необхідність підтверджується досвідом розвинених країн, де субсидії держави становлять значну питому вагу в доходах аграрного сектора.

Так, у США вони - 30%, у Канаді - 45%, Швеції - 59%, Японії - 66%, Фінляндії - 71%, Норвегії - 77%.

Крім заходів загальної підтримки сільського господарства, існують потужні системи зовнішньоторговельного регулювання та захисту вітчизняного виробництва, а також стимулювання експорту. Типово у цьому відношенні положення в Європейському Союзі, де природні умови для ведення сільського господарства не гірше, ніж у багатьох країн СНД.

Ще більш складний і високий рівень захисту вітчизняного виробника в країнах з великою різницею у природних умовах від країн-експортерів.

Цікавий в цьому відношенні досвід Японії. Собівартість сільськогосподарської продукції в цій країні внаслідок несприятливих природних умов велика і японське сільське господарство було б придушене протягом декількох років. Тому взятий курс на немитні заходи.

Найбільш важливий з сільськогосподарських товарів у цій країні - рис.

У Японії існує державно-корпоративна монополія на оптову торгівлю рисом. Корпоративні об'єднання по рису, що знаходяться під контролем Міністерства сільського господарства, виступають як єдиний торговець рисом і стимулюють внутрішню продуктивність за рахунок високих закупівельних цін, створюють резерви рису, забезпечують постачання їм країни і дозволяють відмовлятися від імпорту.

Таким чином, продовольча безпека - це забезпечення певного рівня вітчизняного виробництва: або повне самозабезпечення, або підтримка критичного мінімуму.

Критерії оцінки рівня продовольчої безпеки дозволяють встановлювати гранично-критичну межу продовольчої залежності від зовнішнього ринку.

2. Технології досягнення багатокритеріальної продовольчої безпеки

Це - основне завдання влади і народу. Надаємо наш переконане бачення проблеми.

Зазначимо важливу істину і, якщо вона нами не зрозуміла, то в цьому витоки всіх бід України перехідного періоду.

Суть істини висловили в 1863 році (епоха з подібними нашої епохи ознаками і механізмами рішення) Кавелін і князь Васильчиков: "Все, що зроблене - це заслуга Уряду. Те, що треба зробити, жоден Уряд в світі не зможе зробити. Нехай воно буде премудрим. Це може зробити лише сам народ".

На жаль, народ залишився незадіяним (або невідомим) резервом не тільки Влади, але і всіх Партій.

Наші погляди та розробки, які стосуються проблеми продовольчої безпеки нашого народу, засновані на постулатах, що випливають із зазначеної істини:

1. Орієнтація на сверхконцентрацию сільськогосподарського виробництва - це шлях в нікуди: занадто багато соціальних, екологічних, демографічних та ін. бід стоїть за нею.

2. Без наукомісткого садибного высокотоварного проживання, без народжених і випробуваних в Україні ідей самокооперации, общинного самокредитования, биоземледелия не слід очікувати безпеки держави з обезлюдненными територіями і без інфраструктури підтримки трудової та економічної ініціативи народу.

3. На теренах України повинен розвиватися спосіб життя і діяльності в гармонічному єдності «Природа - Людина - Громада».

Грунтуючись на цьому, пропонуємо варіант методики складання "технічного завдання" (ТЗ) на типову "соціально-техно-економічну" проблему в контексте продовольчої безпеки України, яка повинна бути в основі Програми модернізації та підвищення конкурентоспроможності продовольчого комплексу країни (великого і товарного сімейного).

Міждисциплінарний підхід і перспективні технології, що їого забезпечують,дозволяють:

• Формувати алгоритмічне мислення, необхідне для синтезу системних рішень і швидких узгоджень між напрямками відповідальності;

• Приступити до формалізації діяльності колективів і перейти до комп'ютерних технологій експертизи та прийняття глобально оптимальних мультікритеріальних рішень;

• Нарощувати бази знань для інформаційного прогресу;

• Залучати колективний і персональний досвід створення збалансованих (економічно, фінансово, соціально) Національної, Відомчих і Регіональних Програм.

1. Комплекс пропозицій і можливих наслідків

для формування Програми

«ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ»

Представляємо початкову інформаційну матрицю як ілюстрацію можливих параметрів проблеми для формування рішень на рівні технічного завдання.

Ця матриця - для накопичення первинних пропозицій всіх фахівців з метою подальшої обробки і мультикритериальной комп'ютерної оптимізації прийнятого рішення з допомогою наших технологій.