Нині людство поступово приходить до тями, що людина є основним ресурсом і генератором розвитку всього світу. Її життя виходить за межі часових цінностей, яким більшість присвячує все своє життя.
Значно зросла також роль сучасної людини в історії людства постільки, поскільки різко употужнився її інтелектуальний потенціал, тож ХХІ століття почалося небаченим прогресом науки і технологій, які надають людству чудові перспективи.
Це не означає, що сучасна людина знаходиться у повній безпеці. Загрози людству приносять економічні, екологічні, військові, космічні, біологічні, моральні та інші нещастя. А розлога есхатологічна література в усі дзвони б’є на сполох.
На цей час «короною нашого нещастя» став коронавірус COVID-19, хвиля якого накриває Україну. Ми знаходимось у полоні лячних повідомлень, які запускають інстинкт страху, тривоги, спричиняють панічні стани в суспільстві.
Щоденні фільтри новин ЗМІ, пропускаючи інформацію про поширення коронавірусу, не враховують, що «лячно» і «небезпечно» – різні поняття. Перше – це уявний ризик, а друге – реальність, яку потрібно розуміти для прийняття конструктивних рішень.
Коронавірус COVID-19 справді велика загроза життю і здоров’ю людей, економічному стану країни, фінансовому забезпеченню громадян!
Але ж найбільше нам усім потрібно фактологічно і чітко розуміти про його природу, причини, наслідки, а головне знати заходи, конкретні дії, методи, способи, інструменти подолання пандемії та відчути особисту відповідальність за її подолання у просторі свого буття.
Важливо взяти під контроль свої-наші страхіття, перервати ланцюг нагнітаючого інстинкту страху, який не лише спотворює те, що ми бачимо в телевізорі, але й паралізує нашу діяльність, адекватну реакцію і своєчасну відповідь на наявні загрози.
Медіа повинні нарешті подолати спокусу використовувати інстинкт страху задля заволодіння нашою увагою, бо це вкорінює у суспільстві розгубленість, безпорадність, інфантильність та безпечність перед реальними загрозами. Адже похмура і негативна інформація, що постійно пригноблює, наганяє тривогу, робить нас не лише не чутливими до навколишніх подій, але й пригніченими та безпорадними в протистоянні небезпеці.
Натомість в реальному житті маємо багато позитиву! Чого ж не популяризуємо позитивні події, які наповнюють нашу реальність? Скільки самовідданості у наших головних рятувальників: лікарів, загалом усіх медичних працівників, волонтерів, представників соціального бізнесу, всіх тих, хто системно і послідовно забезпечує нашу безпеку?!
У цей небезпечний для всієї країни час важливо всім солідаризуватися, ментально об’єднатися в розумінні того, що ми, всі разом, представляємо спільний організм, у якому кожний із нас є важливою клітиною, яка, згідно з біологічним законом, повинна не лише підтримувати його цілісність, а ще й боротися з антиклітинами, вірусами тощо.
Це час випробування нашої організованості, стресостійкості, незламності!
Найперше, що ми повинні здійснити в період біологічної загрози – це чітко виконувати та вимагати від інших перевірені на практиці правила у протистоянні людства пандемії. Вирішальне значення має максимальна самоізоляція, яка не дає розмножуватися коронавірусу. Ідеальна схема боротьби проти пандемії – після виявлення появи такого вірусу буквально кожному жителю планети надіти на 10 днів респіратори. Це, міні, основний спосіб заблокувати поширення вірусу.
Звичайно глобально це здійснити неможливо, але локально – під силу кожній державі чи її частині.
Що ж підтверджує світовий досвід? Якщо пандемію вчасно не контролювати, то це шлях до подій, які відбулися 100 років тому. Тоді у світі спалахнув іспанський грип («іспанка»), який убив 2,7% світового населення. Це більше ніж за весь період (4 роки) Першої світової війни, яка призвела до ослаблення імунітету населення. Тоді середня тривалість життя зменшилась на 10 років (із 33 до 23). Системно з цією пандемією ніхто на боровся, то ж вона поширювалася дуже швидко. (Принагідно відзначимо, що проти іспанського грипу в нас досі немає вакцини?!).
Та коли в 2014 році людство зазнало спалаху хвороби Ебола в Західній Африці, то ситуацію, хоч і з невеликим запізненням, вдалося контролювати. Тоді вірус Ебола був здатний поширюватися будь де, чи то в літаку, чи на кораблі, чи утримуватися в інфікованих особах, і проти нього не було ефективного лікування.
Уже на початку епідемії дослідники Всесвітньої організації охорони здоров’я зафіксували, що кількість випадків зараження за день подвоювалася. У Ліберії навіть виник ризик набагато більшої катастрофи, ніж громадянська війна, яка перед цим у них закінчилась.
Ситуація в Західній Африці ставала слабко контрольованою і кожна затримка у вирішенні проблеми означала подвоєння кількості хворих з подвоєнням потрібних для боротьби ресурсів. (Як виявилося пізніше, кількість підозрілих випадків подвоювалася кожні три тижні).
За рекомендацією медпрацівників, які збиралися з усього світу, та їх діях щодо допомоги ліберійцям, було кардинально поліпшено поведінку населення в умовах суворої самоізоляції з уникненням при цьому непотрібних тілесних контактів. Вони перестали тиснути руки і обійматися, педантично дотримуватися жорстких гігієнічних заходів, які застосовувалися в магазинах, громадських осередках, клініках тощо. Стратегія спрацювала. Робота медперсоналу дала відчутні результати. Пік захворюваності (коли кількість хворих зменшувалася) минув через три місяця. На ті часи це був успіх.
Досвід боротьби з пандемією вірусу Ебола опирався на досвід боротьби з пандемією свинячого грипу у 2009 р. До речі, на 25 березня 2020 р. кількість померлих у світі від свинячого грипу дорівнює кількості померлих на планеті на цей час від коронавірусу.
Подібну технологію контролю над пандемією застосували і в Китаї, які додали до цього досвід майже ідеального адміністрування та дисциплінованої поведінки китайських громадян.
Саме такої практики ми чекаємо від наших урядовців та громадян. Очевидно, що пік захворювання у нас попереду, то ж важливо мобілізувати всі ресурси на протистояння захворюванню. Для цього, найперше, необхідно добитись того, щоб базова медична допомога була доступна кожному у будь-якому куточку країни з усіма захисними засобами, з використанням їх в такий спосіб, який призведе до швидкого подолання будь-яких спалахів захворювань в різних локаціях.
Це пряма відповідальність усіх тих, за кого народ голосував, надаючи їм усі необхідні повноваження. Але абсолютна відповідальність, все таки, лежить на нас, громадянах України. Відповідальність до кінця і за все. То ж ретельно виконуймо свої конституційні права! Годі нам бути безпечними у небезпечний час!
Василь Кушерець,
доктор філософських наук, член НАПН України,
голова правління Товариства «Знання» України.
