Друк
Перегляди: 2190

Юрій Чистяківський – фізико-хімік, вчений в галузі кінетичної хімії, автор понад 150 наукових праць з фізико-хімії, науковий радник президента США Д. Ейзенхауера.

Народився 18 листопада 1900 року в Києві, в родині науковців.

Навчався у другій Київській гімназії.

В часи війни воював на боці Антанти. Втік до Туреччини, переїхав до Берліна, де навчався в університеті, захистив докторську дисертацію.

1926 року виїхав до Прістона (США). З 1930 року - доцент, а з 1933 – професор Гарвардського університету, де 1938 року став повним професором, далі – дійсним членом Національної академії наук, згодом її віце-президентом. У 1940-1944 роках – член Американського Комітету Національної Оборони. У 1944-45 роках – керівник відділу вибухових речовин атомної лабораторії в Лос-Аламосі (Мангеттенський проект). 1947 року повернувся до наукових досліджень у Гарварді, керував хімічним департаментом. 1959 року став науковим радником президента Дуайта Ейзенхауера.

З 1961 по 1964 рік – Президент Національної академії США. З 1963 року очолював комітет науки та державної політики (COSPUP). Разом з Нобелівським лауреатом Джоном Бардиком підтримав морально та матеріально встановлення пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні.

За наукову діяльність вчений отримав 11 почесних докторатів, був членом Національної академії наук (1939), одержав у 1946 році від президента Трумена медаль за заслуги, від президента Ейзенхауера - медаль Свободи (1961), від президента Джонсона – Національну медаль науки (1967).

Великобританія нагородила його в 1948 році Королівською медаллю заслуг за справу Свободи.

Але його імені немає ані в довідниках, ані в енциклопедичних виданнях на Батьківщині.

Помер Юрій Кістяківський 7 грудня 1982 року в Кембриджі.

Ярослав Рудницький мовознавець, етнограф, славіст, літературознавець, фольклорист, науковий і громадський діяч.

Народився 26 листопада 1910 року в Перемишлі, у сім’ї правника.

Навчався у Стрийській гімназії разом із Степаном Бандерою. 1929 року вступив до Львівського університету на відділ славістики, який закінчив 1937 року.

1938 року його запрошено до Українського наукового інституту в Берліні укладати «Українсько-німецький словник». 1940 року переїхав до Праги, де захистив дисертацію і як доцент працював в УВУ, а також в Карловому університеті . Після війни працював у Гейдельберзькому університеті і УВУ. 1947 року став дійсним членом НТШ.

1949 року переїхав до Канади, працював професором Манітобського університету у Вінніпезі. 1951 року заснував кафедру славістики. 1963 року став професором в Українському університеті імені Святого Климента в Римі.

З 1954 по 1974 рік – Президент Української Вільної Академії на теренах Америки (Канада).

Найбільша фундаментальна праця вченого «Етимологічний словник української мови».

Особлива заслуга – відновлення 1978 року Могилянсько-Мазепинської академії наук. 23 серпня 1992 року Ярослав Рудницький передав офіційні документ УММАН в екзилі ректору Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеславу Брюховецькому.

У 1992-93 роках жив у Києві.

Помер Ярослав-Богдан Рудницький 18 жовтня 1995 року. Похований у Монреалі, Канада.

Матвій Яворський – історик, юрист, педагог, методист, політичний, освітній та громадський діяч, академік ВУАН.

Народився 28 листопада 1884 року в с. Корчмин Сокальського повіту, в незаможній родині.

Навчався у Львівській гімназії, згодом вивчав право у Львівському та Віденському університетах. Вільно володів дев’ятьма мовами.

У 1912 році захистив дисертацію й одержав вчене звання доктора правничих наук.

На початку Першої світової війни М. Яворського мобілізували до австрійського війська, де він був старшиною. 1918 року прибув до Києва з австрійською армією, служив при штабі. Далі - в Українській Галицькій Армії сотником.

У травні 1920 року разом з частиною бригад УГА перейшов на бік червоних, очолив школу червоних старшин. Брав активну участь в організації Всеукраїнського інституту марксизму-ленінізму. Очолював Товариство істориків-марксистів.

З 1925 р. – дійсний член Київської марксистсько-ленінської кафедри при ВУАН. 1928 року став доктором історичних наук, влітку 1929 року вченого обрали дійсним членом ВУАН, згодом членом Президії ВУАН, очолював відділ історії. Член Білоруської АН.

З 1930 року почалося цькування вченого, його звинуватили у «дрібнобуржуазних» поглядах. У лютому 1930 року виключили з партії за «приховування темного минулого» (служба в УГА), позбавили звання академіка, усіх посад, а твори оголосили «яворщиною».

10 березня 1931 року М. Яворського заарештували і заслали на Соловки. Усвідомивши свою велику помилку, він писав: «... я мав нещастя належати до найжалюгіднішої в світі комуністичної партії, і цим зробив великий злочин перед народом...»

30 червня 1935 року він написав листа до очільників НКВС: «Я вважаю знущанням над людиною, яку, як і багатьох інших, сталінське «правосуддя» спочатку кидає у в’язницю лише за те, що він українець, який не проміняв любов до своєї Батьківщини на російський патріотизм, «підфарбований» інтернаціоналізмом... Я особисто «перекуватися» не стараюсь, «обожнювати геніального, любимого, рідного вождя всіх народів», не бажаю і взагалі вважаю для себе ганьбою таким чином купувати собі волю, тим більше, коли десятки тисяч української інтелігенції гине в тюрмах і таборах..., коли сотні тисяч пограбованих українських селян засівають Росію своїми кістками на каторжних роботах...».

3 листопада 1937 року, на відзначення 20-их роковин революції, як і багатьох інших, вченого розстріляли у Медвежогорську і поховали у Сандормосі.

Реабілітували М. Яворського в 1989 році.