Політичне просвітництво як основа стабільності

Політичне просвітництво - тема надзвичайно широка й, головне, мало розроблена. Роль політичного просвітництва в життєдіяльності людства ще повною мірою не осмислена. Найвідоміші з учених, які працювали над цією темою, визначали політичне просвітництво як дію, спрямовану на стабілізацію суспільства, підготовку свідомого громадянина.

Загострена потреба в політичному просвітництві, як правило, виникає на зламі епох. Традиційно в історії людства визначають три його види: англійське, французьке, німецьке, наслідком яких відбулися як позитивні моменти у становленні громадянського суспільства, його зрілості, досконалості, так і деструктивні явища в історії країн.

У цьому світовому процесі знайшла своє місце і діяльність українських просвітителів. Насамперед варто згадати українського вченого і лікаря М. Пирогова, який у 80-х роках ХІХ століття з метою політичного просвітництва організував у Києві роботу народних шкіл. Велику роль відіграло Кирило-Мефодіївське братство.

У 1882 р. виникло наукове товариство ім. Т. Шевченка. До речі, діяльність у цьому товаристві сприяла формуванню одного з творців УНР академіка М. Грушевського. Цю естафету політичного просвітництва продовжує наша масова громадська організація Товариство "Знання" України.

Свого часу роль просвітництва, зокрема французького, дослідив Алексіс де Токвіль. На його думку, політичним просвітництвом в роки Французької революції займалися головним чином літератори, далекі від політичної реальності люди. Їхні ідеї, побудовані на утопічних схемах, проникали в усі тогочасні літературні твори. Вони проповідувались у формі трактатів, публічних есе та інших творах - аж до популярних пісень, які передавалися з уст в уста. І внаслідок цього у Франції, за словами Токвіля, склалася ситуація, коли одні керували справами, а інші - людським розумом. Відтак понад реальним світом з його заплутаними складними проблемами виникало віртуальне суспільство, якому здавалося, що в житті все має бути чітким і впорядкованим, що шлях до справедливого, розумного, врегульованого суспільства досить простий і легко досяжний. Тобто немає ніяких проблем, треба лише змінити владу - й настане пора загального благоденства.

У цій ситуації політичне просвітництво розглядалося як засіб передавання революційного полум'я молодому поколінню. Тоді внаслідок жорстокої політичної боротьби, яка виникла на грунті гуманістичних гасел, загинула значна кількість громадян - понад чотири мільйони. На волю було випущено жахливого демона, який пожер власних громадян. На цьому прикладі та гіркому досвіді політичних революцій і переворотів в інших країнах, зокрема в Росії, а також існування тоталітарних режимів виявляється зворотний бік політичного просвітництва - коли суспільству нав'язують ідеї, котрі призводять до трагічних наслідків у житті цілих народів і замість очікуваного прогресу пробуджують у суспільстві низькі, звірячі інстинкти, занурюють його у вир кривавого безумства.

Ось чому популярною стала ідея щодо визначення та використання політичного просвітництва як засобу досягнення політичного миру, стабільності в суспільстві. Й саме такий погляд на політичне просвітництво виступає на перший план у сучасних філософських концепціях та працях політологів. При цьому виходять з античної моделі функціонування суспільства, яке будується на громадянському вихованні, коли людині прищеплюється вміння жити серед людей, зіставляти власні бажання й прагнення з інтересами інших громадян. І не випадково ще в минулому столітті в країнах із розвиненою демократією перед політичним просвітництвом постало конкретне завдання - поширювати та роз'яснювати основні закони розвитку суспільства. Це було зазначено в основних законах ряду держав. Наприклад, у Норвегії політичне просвітництво було спрямоване в бік поширення знань, що стосуються громадського порядку. Подібні ж вимоги було поставлено у Фінляндії: викладання суспільних знань та положень Конституції, щоб громадяни чітко знали свої права та обов'язки, могли брати активну участь у житті общини й держави. У Данії політичне просвітництво розглядається як засіб, який надає нового обличчя політичному світові, активізує рушійні сили розвитку суспільства, сприяє масовому руху та поширенню державницької ідеології.

Промислова та науково-технічна революції сприяли різкому підвищенню продуктивності праці, людина стала менш залежною від природи, почала виробляти більше продуктів за певний час, не голодувати, знаходити час для освіти, творчості, самовдосконалення. Демократична революція внесла корінні зміни в управлінські процеси, в систему керування державою. Але, крім незаперечних позитивів, одразу ж виявилися й негативні риси кожної з цих революцій. Так, промислова революція призвела до зростання індивідуального споживання і пов'язаного з ним розвитку егоїстичних тенденцій, жадоби до індивідуального нагромадження тощо. Демократична революція принесла з собою загальну рівність, політичну і соціальну справедливість, проте породила й тенденції до утриманства і неробства: мовляв, кожен має право, навіть нічого не роблячи, вимагати для себе рівних з іншими соціальних благ. Отже, знадобилася ще й політична освітня революція задля того, щоб кожен, вивчивши свої права, усвідомив ще й свої обов'язки перед суспільством, зрозумів, що тільки виконуючи їх, дотримуючись законів, Конституції, можна чогось досягти в суспільстві й бути щасливим.

сторінки: 1 2