Перше вересня традиційно в нашій країні сприймається як день знань. Для того, щоб виокремити його з буденності, не потрібні спеціальні укази, постанови чи розпорядження. Воно стало справжнім народним святом шанобливого й благоговійного ставлення до знання як до однієї з основних народних цінностей.

Без перебільшення можна сказати, що майже кожен українець є причетним до сфери знання. І не лише тому, що в нашій країні лише тих, хто навчається є понад 10 млн. осіб, а в інтелектуальній структурі нації налічується близько півтори тисячі організацій, які здійснюють наукові дослідження й розробки, приблизно стільки ж компаній – розробляють комп'ютерні програми, проводять консалтинг, надають інформаційні послуги (разом це складає понад 500 тис. осіб).

Справа в тому, що без опанування нових знань, які вже втілені в новій техніці, матеріалах, препаратах, організаційних формах, нині принципово є неможливою успішна предметна діяльність людини.

Знання виступає основою інноваційної поведінки особи, яка використовує їх як універсальний інструмент задля утвердження в суспільстві, реалізації власних інтересів. Суспільство ж використовує індивідуальні інтереси кожної окремої людини для досягнення загального, спільного блага. Адже нині наш з вами добробут залежить не просто від сумлінної праці, скажімо, хлібороба, нафтовика чи сталевара, а від того, наскільки той же хлібороб, нафтовик чи сталевар реалізують у своїй роботі персональні інтереси.

Сучасне переосмислення історії розвитку людства спонукає трактувати його як історію поширення знань. При цьому йдеться насамперед про поширення знань наукових — тобто таких, які спираються на факти, достовірну інформацію та її осмислення, узагальнюють людський досвід та здобутки культури. Вони є як основою людської культури, що формувалася тисячоліттями, так і програмою розвитку людства загалом.

Нині ми говоримо про нову роль знання як стра¬тегічного ресурсу суспільства.

Україна всупереч заявам деяких супероптимістів має надзвичайно обмежені природні речовинні ресурси. У нас ще залишились певні запаси вугілля, нафти, але дуже мало інших природних енергетичних можливостей. Так, наприклад, ми на останньому місці в Європі щодо наявності водних ресурсів - тобто щодо кількості прісної води, що припадає на одного жителя нашої країни. Тому перед нами єдиний шлях стратегічного розвитку — оволодіти знаннівськими ресурсами та новими інформаційними інтелектуальними технологіями.

Найрозвинутіші країни світу вже змобілізували ці ресурси, поставивши їх на службу розвитку національних економік як основу маловитратних ефективних технологій, в основу яких покладено принцип: найкоротшим шляхом, з найменшими витратами досягти найвищого результату. Вони по-новому творять свої багатства, інноваційно використовуючи свої техніко-економічні системи. Відоме гасло "Перекуємо мечі на орала" нині читається так: "Перекуємо знання на гроші". Що стосується грошей як таких, то вони нині, до речі, змінюють традиційну форму, все більше й більше перетворюючись на символи — такі, як облігації, корпоративні права, електронні та кредитні рахунки тощо. Фактично це — символи вираження знання. Кожна лю¬дина, володіючи відповідними знаннями, певними корпоративними накопиченими правами, електронними грішми залежно від ситуації може по-новому організувати, скомбінувати своє економічне буття. Головні чинники успіху – це розумові здібності людини, її почуття, ініціатива, уява, вміння створити інноваційний товар, щоб його можна було найвигідніше реалізувати на ринку. Вартість же товару сьогодні визначається обсягом вміщеного у ньому знання.

Від так, змінюється характер виробництва й характер самої цивілізації. А її виміром стає консолідована сума набутих та опанованих членами суспільства знань та вмінь.

Нова роль знання полягає не лише в тому, що воно нині виступає стратегічним ресурсом, але й у тому, що воно стає безпосереднім джерелом енергії. Адже знання — це інформація, яка є імпульсом для приведення в дію надзвичайно потужних систем. Воно як фермент, який розв'язує додаткову енергію в системі й знижує ентропію. Контури, канали сучасного знання є провідником раціонального управління, яке забезпечує доцільність розвитку, його економіч¬ність, чутливо реагує на всі відхилення від оптимальної траєкторії розвитку системи, зменшує її некерованість. Отже, знання є базовою основою розвитку принципово нового суспільства — суспільства інформаційного. Увесь світ нині переконаний в тому, що подальший розвиток світового прогресу залежатиме від характеру організації, поширення й створення нового знання.

У нашому суспільстві діє певна система вироблення й поширення наукових знань. В ній чільне місце належить і науково-просвітницьким громадським організаціям таким, наприклад, як Товариство "Знання". Поширюючи через свої структури потрібну інформацію, знання ця система сприяє зміні навколишнього середовища, приводячи його в режим раціональності. Цим створюється відповідна логосфера, або, як її ще визначав академік В. Вернадський, ноосфера. Вона розуміється як розвиток навколишнього середовища (біосфери) під впливом людського розуму. Поширення знань перетворює це середовище на інтерактивне, коли практично кожен член суспільства має змогу брати активну участь у вирішенні проблем, які постають перед ним і суспільством загалом, – через комп'ютерні, телекомунікаційні мережі, зокрема Інтернет тощо. Це робить соціальне середовище мобільним як з точки зору наявності комунікаційних зв'язків, так і синергетизації спільних зусиль і можливостей, вносить певну конвертованість, тобто обмін знаннями, взаємодопомогу, сприяє виявленню взаємозалежності у цьому світі, властивостей, наявних у глобальному бутті як у єдиному організмові, тілі. Воно ж створює в соціумі атмосферу соффійності, розумності в речах, побутової мудрості, забезпечує царювання франзезісу, духовного розуму, тобто мудрості, проникнутої совістю, запліднену сумлінням або, як говорять в народі: "створюють небо на землі". Тобто таке буття, де панують духовність й справедливість, Божі закони, блаженство життя – всі ті цінності, які єдині як для Євангелія, так і для нашої Конституції.

На жаль, сьогодні на землі є поширеними інші цінності. Певну частину населення охоплюють не істинні символи людської культури, а її сурогати. Вони пов'язані з поширенням наркоманії, алкоголізму, сексуальних збочень, жорстокості, вседозволеності, орієнтацією на антигероїв. Це — лже-символи, і якщо їм не протиставляти істинні знання й істинну культуру, то вони можуть повністю запанувати в суспільстві, відкинувши його на узбіччя від справжніх наукових та культурних завоювань, до мороку бездуховності й хаосу. Ця контркультура прирікає людину на бездіяльність, бездумне, споживацьке існування, духовне виродження.

Побудова суспільства, яке відповідало б вимогам, істинам Євангелія, царства Божого на землі є основною метою громадянського суспільства і його структур. Суб'єктом творення, своєрідним генератором, носієм і передавачем ідей такого царства, втілення яких у життя відбувається в діяльності широких верств населення через механізм наслідування (мімезису) та соціально-історичної творчої активності, постає інтелектуальна і духовна еліта. І якщо ми хочемо краще, глибше задіяти "фактор знань" у процесах прогресивного перетворення суспільства, ми повинні першочергову увагу звертати на формування саме цього, інтелектуального, духовного прошарку, без якого нація не може оволодіти потенціалом знань і як слід реалізуватись.

Потреби сьогодення істотно змінюють "пароль" цивілізації. Гасло "Знання – це сила", світло, просвіта, розум прогрес – поступається місцем іншій формулі - "морально усвідомлене знання", знання як спосіб розв'язання людських проблем гуманними засобами.

У зв'язку з цим суспільство повинно підходити до змісту знання як такого з позицій найвищих гуманістичних оцінок і вимог.

Адже у світі налічується приблизно 50 млн. наукових працівників. Значна частина з них працює у сфері оборони і виготовлення зброї (як правило, латентним, опосередкованим чином). Набуті наукові знання є часто-густо непередбачуваними, непідготовленими до різних подій і ситуацій. Так, разом з "приборканням атома" постала проблема ядерної безпеки і Чорнобилю. Поряд із прогресом медицини і фармації – фармакологічне забруднення організму людини, з проникненням у ДНК та створення генно-модифікованих продуктів – загроза перетворення довкілля на "постприроду", а людини – на "постлюдину" зі штучними органами, нелюдськими властивостями і непередбачуваним душевним станом.

Зазначимо, що вченим так і не вдалося спрогнозувати жодного значного повороту світової історії в ХХ столітті. В кінці століття в багатьох країнах, у тому числі й Україні, значно зросло число стратегічних системних прорахунків, плата за які виявилася надто високою. Вчені не змогли здійснити тиск на осіб, які приймають рішення, довести помилковість цих стратегічних рішень.

Причини таких явищ багато в чому залежать від колосальної десиметрії в загальному обсязі наукових знань: знання про неживу природу складають 95-98%, про природу живої матерії від 2 до 5%, а про природу людини – менше 1%. Ось і виходить, що в ХХ столітті отримано понад 90% всіх знань людства! Ми сьогодні проглядаємо Всесвіт в радіусі 14 мільярдів світових років! Зазирнули в середину атома, декодували гени, навіть підрахували скільки ж клітин в організмі людини, але ми не наблизились (а може й віддалились) до розуміння "одвічних", основних питань, які стоять перед людиною: "Що є світ? Що є я? Для чого я? Куди прямує людство?" Земля сповнена парадоксами: чим більше людина стає матеріально й соціально забезпеченою, тим більше вона наражається на холодну таїну космосу і гостре відчуття внутрішньої порожнечі існування.

Беручи до уваги, що в сучасний період розвитку людства зміни відбуваються як реакція на дифузію знань, важливо знання як таке "реконструювати" на принципах сакральності (того що уособлює предковічний світовий порядок – Божі закони) та людського виміру.

Цим же вимогам підлягає і практика поширення знань – наукове просвітництво, яке, як твердив Е. Кант, перетворює незріле суспільство в зріле, неповнолітнє – в повнолітнє, здичавіле – в цивілізоване.

Поширення системних, гуманістично спрямованих наукових знань — незамінний чинник інтелектуального і духовного збагачення суспільства. Й це стосується як країни загалом, так і окремих її регіонів.

Україна нація, що відстояла свою духовність, насичується нею, вистраждала за правду, спрагла справедливості, а тому дорога знання невідворотно веде її в Царство Небесне.

сторінки: 1