Існує й національний бік проблеми інтелектуалізації, що в умовах становлення українського народу (так само як інших народів колишнього СРСР) як цілісного організму набуває особливої гостроти. Українське відродження - це насамперед інтелектуалізація свідомості і самого життя народу на основі „інвентаризаціГ культурних і духовних цінностей, відродження історичної пам'яті, інформаційних зв'язків, формування своєї інтелектуальної еліти (інтелектуальних і духовних лідерів), якісні зміни у галузі науки, освіти, мистецтва, управління. Мається на увазі і переосмислення історії, визначення нових цілей у пошуках місця в глобальній системі людства, у світі, що стоїть на порозі нової - постіндустріальної цивілізації. Це не може не супроводжуватись зміною устояних порядків і стереотипів, соціальних знакових систем - від законів і національно-державної символіки до назв вулиць і встановлення пам'ятників і. д.

Усунення патологічних деформацій соціального життя, боротьба з безглуздям, наповнення звітом усіх „ шпарин" життя народу, облагороджування всіх видів діяльності, зрештою, інформаційно - технологічні перетворення на базі комп'ютерної техніки, - все це й обіймає надзвичайно містке поняття інтелектуалізації суспільства, її кінцева мета - у найкращий спосіб реалізувати здоровий глузд та інтелект кожної особистості, спрямувати їх у конструктивне річище оновлення самого обличчя народу, якісно наростити інтелектуальну міць нації, надавши в її розпорядження інформаційні ресурси всього людства.

Майбуття, за всіма прогнозами, вимальовується далеко не в рожевому світлі, а як суворий світ, де „ місце під сонцем" кожної країни визначається аж ніяк не її бажанням і не розмірами території, чисельністю жителів або потужностями по виробництву чавуну і цементу, а співвідношенням інтелектуальної міці, творчими потенціалами суспільних систем. Свої умови диктуватимуть інтелектуально сильні країни і народи.

сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16