Проте у світі існує жорстка конкуренція у сфері інноваційної діяльності і тут не обійтися без активного супротиву з боку навіть наших сьогоднішніх партнерів. Ніхто не зацікавлений у появі нового сильного конкурента на ринку праці. Адже ті ж розвинуті країни отримують надприбутки від залучення на роботу до цих країн іноземних інтелектуалів та використання патентів з іноземною інтелектуальною участю. Бюджет лише Великобританії щорічно поповнюється до 10 млрд. фунтів стерлінгів за навчання іноземних студентів та мовних курсів. Навіть сам Болонський процес, викликаний конкуренцією «за збиранням мізків», бо з Об'єднаної Європи щорічно до СІЛА від'їжджають 600 тис. студентів та аспірантів, а до Європи мігрують лише 200 тис., свідчить про те, що латентна (прихована) мета - заволодіти молодими інтелектуалами, в тому числі і з України, - є основою цього процесу.

Перед Україною постає вибір: або бути споживачем чужих ідей, технологій, товарів і послуг, або ж постати у світовому співтоваристві як країна - генератор нових знань та інновацій.

Останнім часом від надто прагматичних політиків можна почути, що ринок сам, без втручання держави та іншої підтримки відрегулює належним чином попит на знання.

У зв'язку з цим приведемо кілька аргументів на заперечення цього.

По-перше. Оскільки ринковий попит на знання часто із-за маятникової кон'юнктурності часто падає, то без втручання держави тут просто не обійтись. Вона має багато унікальних можливостей для підтримки траєкторії розвитку інтелектуального потенціалу, подолання технологічної відсталості, запроваджуючи при цьому і ринкові механізми, такі, як режим відкритої торгівлі, технологічні запозичення, прямі інвестиції тощо.

сторінки: 1 2 3 4 5 6 7